В той день я побачила її в генделику... там була своя компашка здавалось би вічно щасливих п'яних силуетів... і я задавалась питанням: а чи справді був у них щирий сміх? чи це був істеричний? наповнений болем та розпачем чи істинною радістю?.. я не відчувала безпеки та спокою поруч з ними... та я усміхалась, сама не розуміючи чому... прийшовши у свій безпечний гуртожиток, я написала:
вибач мені, що я посміхаюсь,
в душі я ридаю і навіть не каюсь.
ти руку свою мені простягала -
а я відштовхнула, а я не подала.
вибач мені, що я вже сильніша -
і стала холодна для мене ця ніша.
любила тебе без твого "я прошу"
невже наш зв'язок - "даси мені гроші?"
а знаєш, я хочу, щоб щастя відчула,
тверезо на світ ти знову зирнула...
ти вибач за серце, на вид не жаліло,
та йшла як від тебе, до тебе боліло.
30/09/2008 - м. Тернопіль, вул. Кривоноса.
