Обличчя моря завжди збентежене:
Хтось втручається в твій простір,
І це стало традицією.
Момент щастя для Іншого
Стає навалою,
Вторгненням,
Тож обурюєшся хвилями,
Пінистими водяними гривами.
Тільки риби свідомо мовчать,
Бо знають, що мова розлучає
Так само швидко, як і може зблизити.
Покора не всім личить:
Комусь стає невинною короною,
А комусь вростає терновим вінцем,
Невіддільним від своєї ролі
Стати всеоохопною жертвою.
Та чи варта вона
Настільки, наскільки зрозумів її
Пропащий розбійник?
Святощі теж брязькають монетами
Спокуси,
Їх стало так багато,
Що поля крові заполонили весь світ.
