Стигне лоза під палким жаром,
Соком налилась й солодким нектаром.
Наче любов – із п'янким гріхом,
З тремтячим серцем і чарівним вином.
Ти – моє вино, моя тиша й гроза,
Напій – нектар, що ніжно чарує.
Вплітаєшся в ніч, мов п’янка лоза,
Що в кожній краплині серце дарує.
Смакую тебе я – повільно, без слів,
У кожному русі – жагуче бажання.
Твій дотик – як подих у шепоті снів,
Що в келих мій ллється мов вічне кохання.
Ти наче спека, мій полум’я цвіт,
Що зріє в мені, мов плід виноградний.
Мій солодкий вірш, мій внутрішній світ,
Мій гріх найсолодший, мій поклик принадний.
Ми – два бажання у єдиній чаші,
Змішані пристрасть і ніжність вина.
Коли ти торкаєшся – подих у тиші,
І час завмирає – лиш ти і вона...
І навіть коли відцвітає лоза,
І осінь схиляє шляхи за собою –
У келиху сонця рубіну сльоза –
Воно моє щастя, налите тобою!
