Спинити час не вдасться, бо він слизький мов риба,
здається, що вхопила, та сплинув чи поплив.
Але так хочу нишком, щоб він хоч трохи схибив,
в долонях залишився, неначе диво з див
і я його нестиму скоріш до свого дому,
щоб в спокої лишитись із ним на тет-а-тет,
щоб він спинився трохи, немов відчувши втому,
і розказав, що буде вже завтра наперед.
Або всміхався мовчки, мені відкривши простір,
безмежну мить натхнення й краси на цій землі,
щоб я себе відчула тут вдома, а не гостем,
і врешті світлий спокій засяяв на чолі.
Та вулиця вузенька штовхає на дорогу,
вчить голову схиляти під кронами дерев.
Проблеми часто менші за всі перестороги,
але моє сьогодні ніхто не відбере.
