Спинити час не вдасться, бо він слизький мов риба,
здається, що вхопила, та сплинув чи поплив.
Але так хочу нишком, щоб він хоч трохи схибив,
в долонях залишився, неначе диво з див
і я його нестиму скоріш до свого дому,
щоб в спокої лишитись із ним на тет-а-тет,
щоб він спинився трохи, немов відчувши втому,
і розказав, що буде вже завтра наперед.
Або всміхався мовчки, мені відкривши простір,
безмежну мить натхнення й краси на цій землі,
щоб я себе відчула тут вдома, а не гостем,
і врешті світлий спокій засяяв на чолі.
Та вулиця вузенька штовхає на дорогу,
вчить голову схиляти під кронами дерев.
Проблеми часто менші за всі перестороги,
але моє сьогодні ніхто не відбере.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040284
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.05.2025
автор: Ася Оксамитна