Холодний дощ думки навіяв:
Кому потрібна ця війна?
Проклятим буде, хто затіяв!
Сховалось сонце, скрізь пітьма.
Колись усе було не так,
Птахи по-іншому співали.
І цвів тоді інакше й мак,
Гармати в полі не стріляли.
Вже поміняли маки колір,
І в кожнім крапелька крові.
І кожен раз, неначе постріл,
Торкають груди ці жалі.
Ревуть вже стомлені гармати,
Земля здригається від них.
Хто зможе це все уладнати,
Щоб бій кровавий цей затих?!
Укрила скроні сивина,
А що сказать мені про очі?
Красу всю випила війна,
Вони на небо вже не схожі.
Вселились біль, печаль, питання,
Як пояснити це мені?
Оце важке в душі зітхання,
Хіба заглушать ці дощі?
Стікають краплі по вікні,
Мені, як всім, тепер не спиться.
Коли ж це буде край війні?..
На зло війні цвітеш ти, вишня...
