Оповідання
Сім’я Таланюків складалася із чотирьох осіб: із двох дорослих і двох діток. Дорослі – мама Ганна і татусь Марко. Діти – Назарко – син, і донечка Софія. Мати дітей – Іванна Дмитрівна, працювала вихователькою у дитсадку «Надія», що знаходився в містечку їхньому. Батько – Марко Петрович, працював інженером в одному з відділів компанії «Нафтогаз України». Жила родина дружно. У вихідні всі спільно готували щось смачненьке, гуляли парком, годували пташок, відвідували храми, виставки художні, інколи їздили до Львова, ходили до театру чи в кіно. Мабуть, життя їхнє текло б і далі в цьому руслі, якби у 2022 році не прийшла у їхній край війна – страшна, як звір скажений, чорна, наче вугіль. Але прийшла, непрошена ввірвалась, зламавши всі дверні замки. Хто її послав? Східні сусіди України - росіяни. Бо, бачте, їм не до смаку було оте, що мешканці землі, де народився й виріс поет-бунтар Тарас Шевченко, де сміло в бій із окупантами йшли воїни УПА, де козаки шаблями край свій боронили, не захотіли у союзі з ними жити, культурні цінності і надбання ділити, лиш із країнами Європи та Америки. А ще лихим сусідам українська мова й українська церква в оці більмом сиділа і волелюбність, працьовитість, жартівливість українського народу.
Несла вогонь війни на землю України російська армія вночі і вдень – міста палила, села і поля. Вбивала люд. Звірячий оскал зачинателі і виконавці її мали, навіть дітей не шкодували.
Що мав, як думаєте, голова родини Таланюків робити? Так, захищати край – той, звідки йде його коріння, де соловей увечері співає і росте верба й калина. І захищав, на різних напрямках. Був навіть ранений досить серйозно й лікувався у шпиталі міста Дніпра. Вперше прибув з війни додому пан Марко, як рік і пів минули із дня приходу його на службу в армію, 15 діб дали йому на відпочинок. Жінка і діти з нетерпінням пана Марка чекали. Перед його приходом борщ зварили і вареників зі сиром. Діти у всьому мамі помагали, свою любов до татка в пироги вкладали, пісні співали – про Україну і про літо, кінець якого, сподівались, принесе народу України мир справедливий – теплий і ясний, як літнє сонце вранці.
Була субота – вихідний для мами і для дітей (літні канікули були у них). Як члени родини впоралися із приготуванням обіду, то почали
себе приводити в порядок. Помилися по черзі в ванній, мамі волосся сусідка помогла пофарбувати. Встигла його пані Іванна ще й укласти до того, як її коханий чоловік дому поріг не переступив.
А як переступив, почала обіймати, цілувати. Діти дивилися, стояли. А потім маму трішки відсторонили, своєї ласки та любові йому влили. А татусь їм тепло оте віддав, яке за рік і пів у війську наскладав.
Обідали в літній, збитій із дерева, кухні. Сонечко крізь вікно всміхалося їм, зігрівало їхні тіла. А соняхи, які сусідка – пані Ірина, принесла, коли приходила пані Ганні волосся фарбувати, гріли душі. Сусідка сказала тоді: «Ці квіти – для Марка – захисника країни нашої. Низький уклін йому від нашої родини». «Приходьте, сусідонько, до нас у гості, як чоловік приїде». «Прийду, коли набудетеся трохи з ним, як наговоритесь». «Гаразд», - погодилася пані Ганна.
Їли всі борщ, вареники, пили узвар, зварений із сушених фруктів, які зросли у їхньому саду. Татусь розповідав родині про війну, про побратимів вірних, медиків і волонтерів. Дружина й діти слухали уважно.
- Коли війна ця закінчиться, тату? – спитав Марко.
- Не знаю, сину. Наші воїни тримаються, як можуть. І світ допомагає нам – гроші дає, зброю та ліки. Але треба більше допомоги.
Бо ж у Росії і людей, і зброї багато дуже, - відповів Марку татусь і вогник у його очах на мить погаснув.
- А в мене, любий Марку, є для тебе сюрприз, - сказала пані Ганна.
- Який?
- Квитки на концерт гурту «КОЗАКИ» я маю.
- Овва! Люблю я слухати цей гурт! І дуже!
- Знаю. Тому й придбала я квитки для усіх нас. Гурт «КОЗАКИ» у Львові виступатиме за 3 дні до твого від’їзду.
- Із нетерпінням цього дня чекатиму.
12 днів, які пан Марко провів вдома з родиною, пролетіли для нього, як мить, як стріла, пущена з лука. За цей час чоловік посвіжів на обличчі, навіть поправитися встиг. Дружина ж повсякчасно підпихала йому під ніс їду всіляку. Відвідали всі четверо батьків пана Марка й пані Ганни. Обмінялись із ними теплими словами і дарунками. З сусідкою й сусідом за столом посиділи в одну з неділь після відвідин храму, поспілкувались, прогулялись двічі парком. Непомітно підкрався день той, коли мали виступати КОЗАКИ.
Поїхали автівкоюдо Львова. З’їли морозива в каварні, випили кави - дорослі, діти – соку й попрямували до театру.
Отримали там море радості й запалу. Соліст, який співав і грав на акордеоні, ще й виголошував промови. Він закликав усіх присутніх в залі вірити в перемогу України й робити все, від них залежне, щоби перемога ця прийшла.
Під кінець свого виступу КОЗАКИ виставили на сцену лоти, запевнивши, що гроші, які за них отримають вони, підуть стовідсотково на потреби ЗСУ, навіть назвали, до яких бригад відвезуть вони дрони та автівки, куплені за кошти, пожертвувані слухачами їхнього концерту. Серед тих бригад була бригада і пана Марка. Розчулився цим дуже й вирішив придбати в артистів один з лотів – ту картину, на якій були зображені усі артисти гурту «КОЗАКИ». Позаду них виднілася калина, над головами сонечко світило.
Пану Маркові вдалося придбати той лот, який він захотів. Учасники на ньому поставили свої підписи. Радів безмежно цьому військовий Таланюк Марко! Матиме пам'ять про отой чудовий день, проведений з родиною у Львові під час відпустки, допоможе своїй частині.
Їхали додому, пісні від козаків співали у автівці. «Нам просто треба вижити до ранку!» - репетував Марко. «Так, треба вижити!» - підспівували діти йому. «Нам треба вижити і нашій Україні!» - кричала пані Ганна, дивлячись на чоловіка. Моргав їй.
Прощалася з татком родина уже без сміху – всі обіймали, цілували, плескали по спині пана Марка. «Ти Україну захисти і повернись живим! - наказували. – Ми молитись будемо за тебе. Ти потрібен дуже нам». «Я постараюся». Поїхав.
Пані Ірина повісила картину з козаками у своїй спальні. Коли лягала спати, дивилася на неї і казала: «Ти тільки, Марку, виживи до ранку. До перемоги виживи. Будь ласка!» І їй здавалося, що він їй відповідав: «Я постараюся. Спи!» Стуляла очі і засинала.
ID:
1037490
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Вірші для дітей
дата надходження: 11.04.2025 12:09:31
© дата внесення змiн: 23.04.2025 22:29:23
автор: Крилата (Любов Пікас)
Вкажіть причину вашої скарги
|
