На березі хвилі торкались піску,
Захід золотавий горів у вінку.
В той вечір у морі зійшлися серця –
Без слів, без вагань, без страху каяття.
Її очі мов зорі в рожевих світах,
Його дотик немов у казкових снах.
Він руку подав – і у світлі вогнів
Відчули: цей вечір – знак від богів!
Вразливі, відкриті, мов хвиля і вітер,
Як небо і сонце, як простір і квіти.
Кохання їх чисте, неначе вода,
Без тіні обману, без болю, без зла.
Вони танцювали під пісню морів,
А вітер сплітав їхні долі без слів.
Захід карбував їх таємний танок.
Тепер вони разом і їм буде ок!
