« Чим крутіша гора,
тим бажаніше її підкорити...»
Колізія
І
І три літа канули і роки,
поки параноя у кремлі
опухає на чотири боки
шостою частиною землі.
Міль велика надуває щоки
і заметушилися малі.
Кожне пише архі-епопею
і пером, а то й у вояжі
зазіхає на краї чужі:
геній тиражує ахінею,
а ніщо хизується бронею
і йому ніде нема межі.
ІІ
Марять мародери, дуремари,
віршомази, що кому до пари.
Є кому гадати уночі,
хто за що не уникає кари,
роздуває світові пожари
і кує орала на мечі.
Хліба і видовища хотіли?
Мало сміху, болю і крові?
Ось вам... нате ваше селяві!
і « неначе, люди подуріли...»
як немає ні душі, ні тіла,
то і глею ніц у голові.
Те, що пасіює, меле воду
на млини кацапії і зла,
що за двоголового орла,
і стають обранцями народу
не пасіонарії свободи,
а колаборація осла.
Всі вони одне на одне схожі,
поки не міняється меню
у Європі, що у позі ню
ще чекає...
........... та не дай то, Боже,
Україну раша переможе –
дійде і до їхніх авеню.
ІІІ
Епопея вимотала душі.
Путіноїд атакує трон
і в самому НАТО, і в ООН...
мало їм кривавої калюжі,
острови посоленої суші,
нехотя, ковтає Посейдон.
За Амура узялись поети.
Ловеласи, ласі на тенета
і повії, і енкаведе...
та якщо не дійде, то дійде
і навіщо голови поклали,
і за що роками воювали,
і чому не бачили ніде
маячні, якої ще чимало
є, допоки ласує змія
тим, що не сонети, а ракети
нині домальовують сюжети
у новій стихії житія.
У вірші накришили всього вінегрету і про віршомазів і про війну і вбивці і мародерів.Як йде тема воєна то воєна, як лірична то лірична .А не все заквашувати в одну бочку всі овочі і фрукти.