Sonnet 13 by William Shakespeare
O that you were your self! but, love, you are
No longer yours than you yourself here live;
Against this coming end you should prepare,
And your sweet semblance to some other give:
So should that beauty which you hold in lease
Find no determination; then you were
Your self again after yourself's decease,
When your sweet issue your sweet form should bear.
Who lets so fair a house fall to decay,
Which husbandry in honour might uphold
Against the stormy gusts of winter's day
And barren rage of death's eternal cold?
O, none but unthrifts: dear my love, you know
You had a father, let your son say so.
--------------------------------------------------
Шекспір. Сонет 13 (за мотивами)
Не змінюйся, собою залишись
та поки є життя в тобі, кохай!
Все ж прийде смерть в будинок твій колись,
не гай же часу, смерті не чекай!
Краса твоя — природних чар туман,
та часу обмаль, швидше зрозумій,
що долі примхи — грізний океан,
збудує дім нехай нащадок твій
з краси цієї… Навіть лють зими
міцній будівлі буде не страшна,
і смерті подих, вічний лід пітьми
здолати зможе юності весна…
То ж дій, щоб син у день останній твій
сказати зміг: «Це батько любий мій!..»
(липень 2017 р.)
