Вже котрий день без тебе я живу.
Уже звикаю, може, так і треба.
За течією, мов листок, пливу.
І не підводжу погляду до неба.
Уже звикаю, що тебе нема,
І що тепер довкола порожнеча
І холод. Що тепер завжди сама.
І ці слова – то несмілива втеча
Від спогадів, від щастя, від тепла,
Що так колись надійно зігрівало.
Тоді я ще дитиною була.
Тепер – доросла. Бо тебе не стало.
2001.
