Прямує доля через перелоги...
Минає літо, осінь і весну...
І врешті решт приходить до порогу,
Де всі дороги сходяться в одну.
Вклонитись вікнам батьківської хати,
Яка гніздечком затишним була.
... Та, вже й нема у кого розпитати,
Чи й справді казка тут колись жила?
І з пам'яті поволі виринає,
Той світлий час, як ми були дітьми...
Життя іде, біжить, та не зникає,
"Не час проходить, а проходим ми " ...
