На фронт я Сина проводжав,
Як міг йому я догоджав,
Побув серед Героїв цих,
І літніх й дуже молодих,
Там жінка ходить з автоматом,
І снайпер - дівчинка із татом.
Хлопчак, який ще вус не брив,
Він світ не бачив, ще не жив.
Але життя своє з набатом,
За Україну положив...
Суворі є, веселі й хмурі,
Є що радіють, є похмурі,
В важких броньованих жилетах,
В набоях, а не еполетах.
Вони ще тут, а завтра в бій.
Горжуся ними, Боже Мій,
Не вірю, що ти є, але тобі б молився,
Якби ти з Неба та до нас спустився,
Та подивився, що оці рашисти,
В у сотні раз страшніше ніж фашисти....
Невже не можеш вбити Путіна, повір,
Це не людина, то істота, найстрашніший звір.
© Небайдужий. 2022 р.
ID:
962440
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Драматичний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Громадянська (патріотична) лірика
дата надходження: 10.10.2022 17:50:10
© дата внесення змiн: 06.02.2023 16:22:49
автор: Небайдужий
Вкажіть причину вашої скарги
|
