Росте берізка одна в полі,
Неначе сиротина.
Один лиш вітер має змогу,
Розрадить самотину.
Вона зажурена, зітхає,
Схилила віти до землі,
Чи щось болить,хто знає?
Які торкнулися жалі?
А поряд міцно воїн спить,
Заснув він вічним сном.
Міленький дощик моросить,
Зажура - в унісон.
Постійно дзвонить телефон,
Яка гірка ця днина!
І все гучніше його тон,
Хвилюється родина.
Він не почує вже дзвінка,
Не зможе відповісти.
Війна забрала юнака...
Бої ідуть там близько..
За останні півроку тема війни випереджає інші теми...Пишеться про те, що болить, хвилює. Дай Боже швидшої перемоги Україні, щоб сум змінився на радість!
Зворушливо і так боляче за наших синів, що склали голови за рідну Україну. Плач матерів та за пролиту кров повік не пробачити окупантам. Прокляті будуть ще багато поколінь. Гарний вірш, хоч і сумний! Миру нам усім та безпеки! А Вам Надюшко сонячного світла та творчого натхнення!