Ти відьма! Бестія! Чортиця!
У тобі стільки є всього,
Що не можливо не влюбиться!
Злодійка спокою мого!
Забрала все, що було в мене!
Лік часу загубив і сон.
Натомість відчуття шалене,
Я бранець, втрапив у полон.
Тебе це веселить, смієшся,
Приснилась верхи на мітлі,
І недосяжною здаєшся,
Як зорі у нічній імлі.
Ти зваблюєш, принади манять,
На злочин здатний і на гріх,
Іскряться очі, серце ранять
І западає в душу сміх.
У тобі щось таки магічне,
Ти на мітлі, це віщий сон!
І поетично-еротичне
Єство свій скинуло хітон.
Тебе у рамку, чи за ґрати?
Молитись, чи тебе клясти?
Але не можу не кохати,
Хоч знаю, бестія це ти!
12. 01. 2022 р.
Ух як "пекельно", звабливо/звабно, спокусно, магнетично, "принадно", заманливо вийшло у вірші!)) "Відьмацтво", "чаклунство".. і чому я так люблю ці теми.. хах))) так і думала, коли відкривала, що буде цей вірш саме десь і таким (ну а яким він іще може бути?)) "січете" Ви "тему", Мирославе, - у почуттях інакше, ніж так, нецікаво зовсім))))
Судячи із сприйняття вірша і характеру коментаря наважусь зробити висновок, що цей образ Вам дуже близький, якщо не рідний. Радий, що не обманулись в передчуттях. А останній смайлик зайвий раз підтверджує здатність літати і не тільки в ролі ангела.... Мені імпонує Ваша щирість, але чому не спалось? І як на очі попав вірш піврічної давності? А Ваш діалог в коментарях, це щось... Здивований і вражений! Та зауважу, що візуалізація вірша, сприяє його сприйняттю. І тут спочатку була світлина..., а вже потім власний досвід та уява. Написаним не завжди залишаєшся задоволений...
Правильні висновки робите/зробили, Мирославе))
Чому натрапив на очі.. самій дивно) якось взяв і натрапив.. Так часто буває - саме до "лап" іде)) така вона - магія..)))
У нашому житті, кажуть, випадковості не [завжди> випадкові..))
Чому не спалось - то ж бо "чатую" по ночах, суть у мене така)))
Дякую за похвалу)
P.S. Ви не задоволені написаним?.(
Радий, що не помилився.... інтуїція спрацювала та здатність читати не написане. А наше життя - суцільний перебіг цих випадкових невипадковостей. Я себе не вважаю поетом, хоч так називають. Для мене це не ремесло. Тож завжди (майже) залишається відчуття невдоволення написаним. Мабуть це правильно... Дякую за спілкування, панно Софіє!
Та не применшуйте свого поезійного таланту А максималізм - звичка достоту гідна, корисна! Для "запуску" подальших звершень...
Як там п. Ліна писала: "Поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі..."
Дякую й Вам!))