На сірих схилах перевалу,
Де сонця промені лягли,
Смереки віти посплітали,
В гірську долину побрели.
Немов дружина Чорномора,
На сході сонячного дня
Вони ідуть все далі в гори,
Де з небом стрілася земля.
В безмовній тиші я німію –
Слова безглузді і прості…
Знайшли смереки свою мрію
У перевальному житті.
