Жовтень сходить туманом,
мов парним молоком.
Сіє осінь оману
цілу ніч під вікном.
Вимальовує тіні
у промоклім саду
та вогнів мерехтінням
натякає: «Я жду…» –
Накидаю на плечі
в колір ночі пальто.
Час іти до предтечі
й не помітить ніхто.
Поміж неґури мряку,
повз недопалки зрад
ми гуляєм до ранки,
друже мій, листопад.
31.10.21р.
