Давно не бачились... Поріг переступив...
І зупинився, десь слова зникали,
Здавалося чи справді ми кохали?
Чи кожен з нас всі висновки зробив?
Було воно, чи вимріяли щастя,
Чому ми крила так підрізали свої?,
Співають та не нам вже солов"ї,
І повернути втрачене не вдасться.
..."Не стій в порозі, двері зачини,
Заходь на чай, все ж не чужі ми люди,
Минуле згадувати наше ми не будем,
І душі мучити тим почуттям вини..."
А за вікном дощі як вітражі,
Течуть по шибці сліз сумні краплини,
Одне для одного були колись єдині,
А хто тепер...? Як пояснить душі?
Галина Грицина.
