Дитина народилась – хоче їсти.
Такий етап пізнання світу прісний.
Та всіх влаштовує такий розклад.
Ніхто не змушує плакати в такт
Симфоніям величним і не дуже.
Зростає, і вже світу не байдуже
Якого зросту і якої віри,
І кожен міряє по власній мірі,
Дитині себе пхає в еталон,
Світ внутрішній кроїть на свій фасон,
Не терпить іншого знання і змісту.
От і виходить рано або пізно
Відмірок чує те, що хоче чуть.
Втрачається зв'язок. Нарізно путь.
Й до того ця наруга довела,-
Вдячні батькам і тим лиш за тіла.
