Приміряли шапки-невидимки вітри,
Малювало на небі проміння ікони,
Бог щоразу дивився на світ цей згори,
На красу неземну і таке ж беззаконня.
Як хотілось Йому зупинити цей час!
І боліла душа від пори сотворення,
І не чули гріхи, як Він плакав за нас,
Як забули лице Його грішні та ймення.
Стогнуть, стогнуть від болю дзвіниці небес,
Замордованих предків заплакані тіні
У шпаринку забитих віконниць навхрест
Зазирають у вічі самій Україні.
ДУЖЕ! 
