Торкнулася осінь до світу,
Своїм прохолодним чолом.
Медами пригаслого літа,
Ласує замріяний гном.
Він пензлем змахне – і від того,
Засвітяться крони дерев,
І вийде на тіло дороги,
Рудий, наче вересень, лев,
Погляне на небо високе,
А там десь в глибинах – Курли...
Осонцених крил караоке.
Спасибі, що з нами були…
