Позіхаючи небом, хмарами
На світанні, спросоння, між
Ще нестиглими тінями, маримо,
І німує сонливий вірш.
Ще розгойдують промені сутінки,
І лінивістю пойнята грудь,
Заколисана, дихає скутістю
У химерну закута марудь.
Небом дихає, садом мариться,
В сон потоплена, край вікна.
Прокидається, прокидається,
Позіхає-зітхає весна.
