і перше прозріння твоє,
і врешті замолений гріх,
і тиша, що мозок клює,
неначе ворона горіх_
>
і сумніву бруд крижаний,
що чорна покрила вуаль,
і зляканих снів кажани
з бажанням зірватися в даль_
>
все зникне в ядучих димах,
вже день ланцюгами гримить,
і кігтем шкребе серце страх,
і рветься розтягнута мить_
