Ніколи не сміюсь
з людських бідувань,
бо напилася зі своєї
чаші страждань.
В журбі, де бідую,
знаю ціну самоти.
Душевні муки страшні,
вони розбивають і тіло.
Не має кінця моїм негараздам,
переймаюсь своїм безталанням.
Звідкіля стільки полину
в Життя сипонулося?
Прошу Господа, не дав мені щастя,
то дай хоча б моїм дітям.
