О, брате мій, дозволь мені мовчати
Душу я небу свою віддала
Стали думки усі такі налякані
Зітліла ніч і стала враз чужа.
Я думала, що часу в нас зосталося
На кілька митей і одну грозу
На щирість та для нас таку банальщину
Як пустота крізь відстань й площину
Та видно Богу зверху не хотілося
Зректися думки, що серця сліпі
До болю нині тихо плакали
Замерзлі від байдужості дощі.
