Душа здригнулася – завмерла:
Крижини дотик, спалах – струм
Пробіг по тілу, наче жерлом
Дістав глибин сердечних струн.
Майдан січневий - ДВАДЦЯТЬ ДРУГЕ
Число трагічне - ВІН упав!
Смертельний постріл перший, другий…
Не випадкові – кожен знав.
Сім’я його із Карабаху
До України прибула.
Шукаючи притулку, даху,
Війною скривджена була.
Березноватівки оселя,
Що недалеко від Дніпра,
Село квітуче і веселе –
Там підростає дітвора.
На землях щедрих України,
Що стала рідною йому,
Він народився – став їй сином,
Сергієм названий тому.
Вірменська й українська мови –
(Шевченка з пристрастю читав)
Обидві рідні , безумовно,
Та й вірші залюбки писав.
Гвардійцем звали, бо сміливий,
Дорослий, мудрий чоловік.
Та погляд добрий,світлий, щирий.
Все сам вирішувати звик.
Як проповідник, до молитви
Звертався часто і читав.
Обрав безкровний шлях у битві,
До миру словом закликав!
Та не судилося – жорстоко
Життя цей постріл обірвав.
У снайпера холодне око –
І справно, влучно він стріляв.
Потвора хижа і кривава
Продовжує ганебний шлях.
У двадцять років обірвала
Життя – у вирій злинув птах,
В останній! Порожнеча, туга
Та відчай в батьківських серцях!
Невичерпного болю смуга
Безжалісно забила цвях.
Війна не має виправдання!
Страшна дорога – в нікуди…
А Батьківщина – у стражданнях.
Народе, розум свій буди!
Юнак мав мрію й віру чисту,
Щоб врятувати рідний край.
Це Нігоян Сергій! Всевишній
Покликав душу світлу в рай!
01.01.2018
Свидетельство о публикации №118021900083
