Минають дні, і з кожним іншим роком
Ти розумієш, що то є життя;
Століття йдуть вперед невпинним кроком,
А тут вісімдесят — і небуття.
Чи може бути з років тих пуття?
Як примиритись із мізерним строком?
Ми не встигаємо змигнути оком,
Як слабшають снага і почуття.
Примара смерті нам стає жахлива
І запевняє: "Ні, не буде дива!
Все зникне разом — радість і печаль..."
Дурна! Хоч дихання вона зупинить,
Та думку і свідомість не зачинить,
Я заберу їх в іншу, кращу, даль.
