| На плес широкої ріки
Повільно хвильки напливали.
Прикутий міцно ланцюжком
Рибацький човен колихали,
Одна за іншою, в вдогін .
Об денце хлюпали,  мов звали 
Кого б в  човні тім колихать.
На час вечірній повертало … 
День відпочинку зажадав ,
Та підсумків здійсненних справ,
Яких пороблено  чи мало 
За цей його світловий час.
Якби ж, про те все людство знало,
Чи гарні справи ті  чи ні –
Творили б лад на цій землі ,
Від бога рай земний вже б мало.
Заграва тліла , догорала,
Багрянцем вкрила небокрай.
Жара від сонечка спадала,
Від прохолоди утікала,
Яку несла ріка Удай.
Заблудлі хмарки  пропливали                                   
Не спішно в синю далину,
З останнім відблиском заграви
Зорю вечірню виглядали ,                                                                                            
Що, ось прийде на зміну дню.
А привітали не одну …,
Часу минуло зовсім мало,
Бо згодом і вона зійшла…
Вогнем привабливим , чарівним ,
З  собою місяць призвала.
 І він з’явився, круторогий,
Немов молодик гоноровий
Став красуватись в синяві,
Себе вдивлявся на воді,
Найкращого себе там видів,
 Всміхався, срібло в хвильки кидав 
До пари білих лебедів,
Ті поруч парою тримались,
У світлі місячнім кохались,
Ні хто не заважав там їм,
Там очерет  там був їх дім.
Лебідка шию вигибала, 
Із хвильок срібло  діставала ,
Коханому щоб дарувать . 
Стояла дивна благодать
Стихало, мліло все в природі,
Закрився соняшник в городі,
Схилив голівку до землі,
Голівки в паничів тулились
Звисали сонні на стеблі.
Духмяно пахла  дика м’ята,
Під сонцем сушена трава,
На різнотрав’я так багатий 
Родинний край, земля моя
На раз почулись  голоси:
Пробігли з вудками хлоп’ята,
Трава  волога від роси,
Від ніг стежинка ледь прим’ята
Лягла до річки, до води.
Природа в нічку окунулась ,
Живе все огортало в сон…
Здалось у вітах, мабуть, вчулось
 Як схрипнув сонно гайворон
І враз затих..,
Та ні,  в відмістку  пустослів’ї
Враз заспівали солов’ї ,
Вони співали ,там, в простір,
 Пісні свої в любовній змові,
Про вірність, рідкісне бажання ,
Кохання вічне на землі.
О невгамовні солов’ї…
Цим дивним співом навівали
Думки віршовані мої.
 
														ID: 
															743679
														
														Рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
 дата надходження: 27.07.2017 13:34:32
 © дата внесення змiн: 27.07.2017 13:34:32
 автор: Викчер
 
													 Вкажіть причину вашої скарги |