Сивіє вечір… Під вікном жасмин
Вмивається червневими дощами.
Дощить і в серці – і росте полин
Холодними самотніми ночами.
Вчорашнім «завтра» видивляюсь вдаль,
Із піднебесь для крил благаю сили.
В яких світах обвітрену печаль
На втомленім крилі моїм носили?
А люди не зникають в нікуди, -
Так хочу вірити в цю вічну догму.
Цілющий дощ – мов вічності сліди
На кущ жасмину, на мою утому…
Щось таємниче відчув я у Вашому творі, Олено. Перечитав кілька разів , але загадка частково залишилася, можливо, так і треба. Те, що люди не зникають в нікуди, я б сказав, що це вже факт, а не догма. Доречі, в слові "нікуди" наголос, здається, на перший або другій склад, а на ньому у Вас тримається рима. В будь-якому випадку, вірш, дійсно, викликає масу позитивних емоцій.
"... бо всі слова були уже чиїмись. Хтось ними плакав, мучивсь, болів...", - пригадались слова Л.Костенко.
Та у твоєму коментарі стільки тепла... дякууююю!!
Гарний вiрш, Олено. Досить мудрi роздуми у ваших рядках звучать. Так, а хто сповiдуе релiгiю iндуiзм - вони не те що вiрять, вони переконанi у цьому, що люди не зникають в нiкуди. Ще ж у них там вчення про колесо сансари - постiйний коловорот перероджень душi. Вiн ще залежить вiд карми - сукупностi гарних i поганих людських вчинкiв.
Тiльки от у вас у 5 рядку слово "видивляюсь" - якось воно тут не зовсiм звучить, тут набагато правильнiше вжити "вдивляюсь" або "вдивляюся". Може вам цей рядок трохи змiнити - "Вчорашнiм "завтра" вдивляюся у даль".
Олено, так i я теж християнин, православний, невже ви подумали, що я раптом почав сповiдувати iндуiзм? Нi, це я тому пiдняв у розмовi цю тему про колесо сансари i карму, бо у iндусiв найбiльш вiдомими, найбiльш актуальними е поняття про обов'язкове переселення людських душ до iнших живих iстот. Тому й людина i не зникае.
Нi, ну я ж не кажу, щоб ви саме так змiнювали, це лише, як варiант. Просто набагато частiше слово "видивляюсь" вживають без другоi лiтери "И" - "вдивляюсь". Можна ще тут замiнити, наприклад, на слово "поринаю" - "Вчорашнiм завтра поринаю вдаль".