Таке собі свавілля оглашенних
і на межі, й далеко од межі.
Допоки учепилися до сцени
духовно покалічені бомжі.
І не жалкують рота для неправди,
бо що узяти з пустомельних слів?
А на межі танцюють знову гради,
он хату підірвало на селі.
І мати залишилась без дитини,
а батька наздогнав німий інфаркт.
Та знову, не вчуваючи провини,
чубатий півень піє про антракт.
Хоча й не бачив ні одної дії!
Ні він, ані його сліпі дружки...
А на межі свавілля смертю сіє
та напихає сіна в подушки.
27.10.16 р.
Це просто вже серце не витримує... А поетка відчуває не лише серцем, вона, як маленьке, котенятко, вбирає реалії всією шкірою... Боляче читати, боляче думати, боляче...
і сумно, і боляче, і гірко, що все це відбувається в нашій країні...
