Меланхолійний сум
осіннього
верлібру…
Слова холодні,
як і очі в перехожих…
Асфальтне листя
лежить обличчям
вниз… Я так подібний,
я контури його,
що в калюжі
втоптують
чиїсь безжальні ноги…
Коли обвіє вітер і я висохну,
горітиму
і тлітиму
як всі…
Полечу у небо вИсоко,
і димом в’їмся
в ваші сни,
коли дощем
вночі
краплистим
битимуся в вікна,
хоч ти мене впусти…
