Від вічності до Вічності тече життя ріка.
За течією всячина всіляка в ній пливе.
Хтось пробує прискоритись, бо ще й вперед гребе.
А хтось пре проти течії, від чогось утіка.
Можливо, від самотності, суєтності, нудьги.
Можливо, від думок про смерть, від страху чи проблем.
Та сили вистачає їм лиш на якийсь момент.
І знову щось проноситься кудись повз береги.
А хтось сидить на березі і бачить Все Оте.
Чи може Все Оте спостерігає уві сні.
Він впевнений, що темрява уб’є не всі вогні.
Та знає – найгарніша квітка також відцвіте.
І мудро, і спостережливо... І песимістично, і оптимістично... І "суєта суєт", і необхідність жити і щось робити... Стільки ти всього, друже Вікторе, втиснув у такий невеличкий роздум! Будемо жити, дай Боже!
Віктор Ох відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
відцвіте... але не зникне - залишиться... як враження найгарнішої квітки, образ, усвідомлений тим, хто "сидить на березі" - і оселиться назавджи у світі тонкоматеріальному, світі Ідей, духовному тобто вимірі... такі розмисли наразі гарні
Віктор Ох відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибі, пані Валентина! Хочеться вірити, що тонкоматеріальний світ таки існує, і ми якщо не сліди, то хоча б якісь дотики там залишимо.