В моєму серці, лиш зимова стужа.
В моєму серці холод прожива .
Він прожива... не день не два
В моєму серці сум, немов калюжа.
Розбитий келих , склеїти не сила.
У вікнах тьма, хоч сонце у дворі.
Довічна темрява. В пітьмі,
Одна туга до себе запросила.
Чому і як? Питав, а ти мовчала.
Чому загубили те, що в нас було
Чому завжди... заплакане вікно?
Чому себе ніколи не спитала?
Що ж поміж нами сталося кохана?
Чому довіра згасла мов вогонь
Чому між нами тільки бронь.
Чому ти кажеш « небажана»
Ти, мов царівна, тільки стала з льоду.
Нема бажання... знову ти мовчиш
Та серед ночі вже не спиш.
Нема довіри, тільки « глас народу».
Стрекочуть люди, з «мудрощів» дуріють.
Що ім казати, до чужого зась
У душу іншому не влазь,
А люди, ще топтатись сміють.
Що ім? Закинуть інших у багно.
Що не було, пліткують поміж себе.
А поголос таким не греба.
Розбитий келих. Розлите вино.
