Закувала, закувала зозуля в лісі,
Загострили захитались серед неба списи.
Заспівали в небі зорі, місяць мов би серп,
Будем жати нашу долю, бо душа як степ.
Ми, забуті діти долі, порох при дорозі
Час давно здобути волю, горе на порозі.
Ти, зозуле, все кукуєш, часу відлік маєш
Згине в степу зла недоля, волю не зламаєш.
Нам роса омиє очі, сонце світить з неба
Нас на відкуп пропонують, але нам не треба.
Нам, не треба подарунків, бо це все моє,
Синє небо, ясна доля, бо Вкраїна є.
Бо, ще є у мене сили, заспівати пісню
Та у клітках та в кайданах слову знову тісно.
Заспіваю серед степу, до зірок полину
Є на світі Україна, де не гнеться спина.