Давно не відчувала цієї спраги до життя,
Хоч переді мною і позаду одна пустота.
Біль, радість, намішані щоденні почуття,
І так дивує звичайна простота.
Під ногами земля, що тягне до себе,
Водночас веде в невідомі шляхи.
Пробач, що я забула про тебе,
Зрадливо топтавши обгорілі мости.
