У зморі вітру злих образ,
У заметілях поговору
Невже це віхола про нас
Проносить натяки прозорі.
Повіки далечі так рвучко
Розплющують щемливі ранки —
І сонця погляди колючі
Ятрять жагучі рани.
На серце охололе днів
Лягають докорами ночі —
Сніг синню сліз іспопелів,
Морозу наговорами зурочений...
