Вона лягає у холодну постіль,
У ліжечку сопе тихенько син.
І згадує вона три роки поспіль,
Щасливих троє літ її і зим.
Тоді це щастям зовсім не вважала,
Було буденним, звичним все таким.
Якби ж знаття, що часу у них мало,
Що раптом це розтане наче дим.
Тепер її вдовою називають,
Звучить це слово вироком страшним.
Загарбник сіє смерть у ріднім Краї,
Анексувавши український Крим...
Вона лягає у холодну постіль,
Від спогадів снодійне захистить.
Пройшлися долею її "незвані гості",
Три роки щастя — блискавична мить.
Саме у простому родинному затишку і криється справжнє щастя... Усвідомлення цього приходить після непоправної втрати... Чимало доль скалічили оті "незвані гості"...
Патара відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
