(МАТЕРИНСЬКЕ…)
Мої діти, як важко
Проводжати літа,
Завжди згадую казку,
Як була молода.
Як горбатіла в полі,
Як збивала росу,
Під вінець, як ставала,
Розплітали косу.
Виглядаю вас, діти,
Бо лишилась сама,
Але змушена жити,
Не прийшла ще пора…
Калатає ще серце,
Кров штурмує виски,
В голові звучить скерцо,
Хоч ламає кістки.
Виглядаю вас, діти,
Серце болем пече,
В самоті важко жити,
Враз німіє слівце.
Приїжджайте до мами,
Бо невпинні літа,
Важче жити з роками,
Діти! Мама не та…
Щемний вірш, що збурює душу... Поки мати жива, діти не задумуються про те, як важко доживати свій вік на самоті... А коли матері не стане - пізно шкодувати і картати себе... Тому, поспішаймо любити живих!
Віталій Назарук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00