|
Гієна слизького стра́ху, тваринного відчаю
тихо повзе по змокрілій холодній спи́ні.
Ніякий приборкувач (навіть з числа досвідчених!),
ніхто(!) – окрім тебе самого – її не зупинить.
Щоразу вона демонструє вповільнені кадри
безглуздої гонки життя твого. Зараз нахлине.
Сльо́зи пускаєш у бій бойовими ескадрами!
Сльо́зи – це зброя. Та що, коли ворог – пухлина?..
Пухлина в тобі причаїлася, дихає звіром.
То змієм сичить, а то квакає, ніби ропуха.
«Пухлино, давай стрілки наших годинників звіримо?»
А сам собі: «Ліпше сконала б скоріш, ніж розпухла!»
Та часом лиш вирок пришпорює гонщика: «Онко...»
І тільки хвороба(!) сприймається, як наказ.
Зненацька змінилося, скривлене в масовій гонці,
обличчя, притрушене пилом, у юнака:
– Це вирок? А де ж прокурор? Хто ж назвався суддею?
– Ти сам. Помовчи... Хоч бунтують в тобі адвокати...
Господь – викладач, ти – бурсак. Врешті, всі ми – спудеі.
Хвороба – розмова із богом. І варто звикати
шукати загублені лекціі в зошитах пам’яті
(оцінка за пару – твоя особиста запара),
а ще... в діалогах душі бути щирим, не спамити,
себе не неволити – досить тварин в зоопарках!
Сонце твоїх чистих помислів – міра здоров’я, –
може єдине(!) побитися з вітром змін. І...
Мир... – Він прийде за умов, коли душу боронять
світлі думки, що пройшли через зарозумілість.
Боротися! Ще раз боротися! Знову боротися!
Стержнем життя проростає в тобі боротьба!
Так – боротьба проростає в тобі, як в утробі матері – лотоси,
щирістю, киснем любові, тепла б’ється грудний барабан.
У битві з думками, що дмуть, як вітри, негативом,
міцніють зірки́ твого духу, стають яскравішими.
І твій барабан б’ється в щасті скоріше – я́к би туди не гатили,
і хто би на радість твою якір смутку не вішав.
Стануть і міцно візьмуться за руки мир, боротьба і сонце!
Гармонія духу – стійка́ запорука успіху і вдосконалення.
Якось проснешся – і зрозумієш, що доти триватиме сон цей,
доки свій мозок дурницями перериваєш, мов землю каналами.
Люди хворобам покірно вкорятися звикли.
Однак, нащо падати духом, а тілом – вмирати?...
Бо ж раптом прийде розуміння: хвороба – не вирок, а виклик!
Тим паче, невдовзі з’ясують: пухлина – не ракова.
© Саша Обрій.
ID:
582836
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 22.05.2015 02:04:30
© дата внесення змiн: 22.05.2015 02:04:30
автор: Олександр Обрій
Вкажіть причину вашої скарги
|
