За вікном давно уже весна,
Хоч й холодом повіки обвіва,
Люди позбавляють себе сна,
І тільки серця жар нас зігріва.
Сонце з хмари проясниться,
Та тепло від нього не жевріє,
Я ж не сплю, і мені не сниться,
Як швидко личенько моє старіє!
Як рученьки мої стомились,
І туманом коси поплелись,
І ледь помітно очі засльозились,
Думки кудись далеко розбрелись.
І холодно,без сонця не прожити,
Мені хоча б ковток його відпити,
Від дотику його дитям ожити,
І кожну мить життя гаряче цінити!
