Це навіть – не біль,
що спадає дощами із неба…
Це справді – не біль,
це зимові невчасні дощі.
Розбитого серця така неймовірна потреба,
та навіть не серця,
а тільки уламків душі…
Це справді – не біль…
Бо від болю сміються, чи плачуть…
Як діти Помпеї – руками іще за кущі…
Це те, чого вже не сприймають…
Не чують… не бачать…
І це не вкладеш,
як вчорашню цукерку в вірші.
Воно ще - ніким…
Бо не має ні дому... ні назви…
(безмежні провалля невивчених вченими дір)
Це те, що тебе прошиває
із силою плазми
на сотні… та навіть не сотні…
мільйони “навпіл"
слушаю много, очень люблю саундтреки, инструментальную, рок и редко электронику, если она смешана еще с иным жанром (вот например прикольная песня из комп. игры, оперный вокал и электронный фон )и еще я пою и не страдаю от скромности, хотя на самом деле страдаю
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Мне близка Ваша поэзия... Что-то читается между строк, единственная строчка мне была не совсем понятной: Воно ще - ніким… --- может имелось ввиду:
Воно ще - нiщо? С Ув.
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Воно ще-ніким...не вивчене...не досліджене...чи не пережите? ...тут я пропустила слово ...не знаю..чи таке допускається...але так написалось Дякую ВАМ,Олена