Ледь було відчутно, звуки її каблуків...
шуршання фольги, від цукерок, що взяла зі столу.
І в коридорі пронісся її сумний спів...
вона йшла помалу, стававши на мокру підлогу.
Життя їй приносило нові й цікаві завдання...
де треба їй було розвитись допоки жива.
А кожен порив, це було для неї змагання...
і йшовши вперед, була вже безстрашна вона.
Для неї історія тільки бере десь початок...
яка ще немає, свого запального кінця.
Вставала тоді, як буде надходити ранок...
і тільки й робила, що вірила в те що жива.