Випадково знайшов клаптик паперу з таким віршем.
Попроси пойти за тобою
Сквозь тернии, бури и сны.
Я смогу, в поединке с зимою,
Возродить надежду весны.
И я знаю, в неё стоит верить,
Ведь бросая вызов судьбе,
Перед страхом возможной потери
Даже сильные могут неметь.
Ты просить не стесняйся, не надо,
Пусть там что говорят о нас люди,
А я буду всегда с тобой рядом,
А я светом всегда тебе буду.
Коли я його написав - не пам"ятаю, але пам"ятаю, що народився він під враженням від цього вірша і, навіть, не від всього вірша, а від слів її : "...буду-буду..."
Ех, як же б гарно такі слова почути
Зберегу це тут, щоби не загубилося))
P.S. І хоч це можна вважати перекладом вірша, але назву його я волію змінити на свою))
Читаєш його і в серці народжується щось таке ніжне і тепле...і в усіх таке відчуття 
Дякую. що поділились! 
