Ти, Україно, скарб живих історій,
Закута міць. Прекрасна, як у снах,
Бували дні - вклонялися всі зорі,
І ти цвіла у польових квітках.
І так жадали степ, Дніпро і вітер,
І рідні діти, і тобі чужі,
Ти епопейний, небозвідний витвір:
Душі світанки й неба вітражі.
Ти ніби час, і разом ціла вічність,
І вся любов, і спрага, і вода,
Ти відкриваєш - синє море - вічі,
В яких палає воля золота.
Ти, Україно, боротьба й багатство,
І ніжна ненька - плачеш нині знов,
У Бога просиш дітям Його царство,
Та дух твій не упав і не схолов.
Тобі болить. Ти ніби диво-пташка,
Лиш кровоточить зламане крило,
О, як іти по перешкодам важко!
Та хочеш ти, щоб щастя зацвіло.
Щоб були дні - вклонялися всі зорі,
Співали пісню миру солов'ї,
Щоб були вільні, а не у покорі,
І щоб сміялись трави степові!
ID:
510591
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 11.07.2014 00:04:05
© дата внесення змiн: 11.07.2014 00:04:05
автор: Невідомська Вікторія
Вкажіть причину вашої скарги
|