Глуха стіна давно між почуттями,
Глибенна прірва виплаканих слів.
Було колись і небо під ногами,
Та потоптали місяць.Як він тлів...
Та потовкли всі зорі,до одної,
Перетопили,кинули в ріку.
І не було чужіш в світі за неї,
І не було кому сказать:люблю...
Перепалили місяць.Бліде сонце
Закрило очі рученьками,спить.
А в неї на малесенькій долоньці
Від сонця промінці...Та не болить...
А в другій-Янголятка біле пір'я,
Стисла долоньки,тисне до душі...
Іде селом щасливеє весілля,
У вишиванках дружки,молоді...
І проводжає поглядом,долоньку
Відкрила,щоби сонце запалить.
І попід тином тулить голівоньку.
Сама шепоче:більше не болить...
Селом гуляє третій день весілля,
А вона з маків виплела вінок.
Та наварила сама собі зілля,
А дощ холодний взяв її в танок.
Хіба не наречена?Спить під плотом...
-Причинна вмерла,-все село гуде...
Знайшов дідусь.Спочатку пнув чоботом.
-Хто поховає?..Відболіло все...
І навіть смертю заважала жити,
Весілля йде,а тіло на землі.
-Якби хтось догадався хоч накрити,-
Пробурмотіла бабця.У селі
Четвертий день весілля.Хтось віночок
Знайшов із маків.О,яка краса!
Прикрасив би голівоньку панночок.
Та не взяли.Причинная плела...
Таких, як ти, немає більш...
Тут все до сліз, бо це не вірш.
Стільки печалі, любові і спокою -
історія... на три томи історія!
А ти вмістила її в декілька рядочків
Відочка Вансель відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую,дякую.Після таких коментарів я посміхаюся цілий день.Дякую за щастя...
Як я люблю твоі вірші,одні співанки,інші колиханки,ті казки,неабиякі оповідки,небесні байки і реальні історії,любовний драматизм.Тобі вдається, все це посипати добротою і чіпляти за зірки,дати їм воєдино жити і розчулювати читача.Мої тобі аплодисменти і
Відочка Вансель відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Як я люблю Вас.Дякую за настрій.В мене не виходить так написати коментар.Щоб автор був щасливим.Цьом...Ангеликів на ніч...