Знов проходжу мимо
дому я твого,
Погляд не відводжу
від вікна вже рідного.
Як тебе крокуючу зобачив
ранку чудного того,
сутність мою зміст залишив
від прозріння колосального.
Та не дарма по сусідству
месидж наче в прірву
знову гірко промовля:
«Ти любимая, любимая…
Та тільки не моя»
