Кип’яток моїх душевних болей,
Тримаю повсякчас в собі,
Цим не поділюся я з тобою,
Хоча згорю, мабуть, в вогні,
Дрижать душі моєї струни,
Та тишу чуєш ти завжди,
І все міцніють стіни, що у мури,
Перетворила я тоді…
Та так хотіла казку майструвати,
Та вийшло самісіньке життя,
Попелюшкою не мала наміру ставати,
І стрімголов скотилась до кінця.
