Солов’ї, кобилки зусібіч
Грали на флоярах і цимбалах.
Золотим серпом липнева ніч
Зорі миготливі дожинала.
Гай дубовим листям оповив
Згини вабні на тремкому тілі.
Мив лужок мочалкою трави
Їй литки тугі та загорілі.
День за нею похапцем ішов,
Зупинився сонячно над ставом,
Та не вийшло стрінутися, - знов
Підманула – підвела чорнява.
Чом же й ти, красуне чарівна,
Ваблячи, зникаєш, мов мана?
24.07.13
