У садки чепуриться білі,
Підперезане Бугом Поділля.
І ліси, парубки на весіллі,
Одяглися в зелені мундири.
Оксамитово-сонячним світлом
До життя підіймається жито.
І лелеці найкраща втіха,
Повернутись на рідну стріху.
Весняних парфумів суцвіття,
Напуває п’янким повітрям .
Вишиванку, весною шиту,
Одягає подільське літо.
Кину шапку, в дорогу биту.
Подивлюсь навкруги гордовито.
І скажу сам собі, стиха.--
Чужина, то для мене лихо.
Найсвятіша то справа, друже -
за любов відплатити любов"ю рідному краю, батьківському дому, материнському теплу, аби не вичерпувався той дух Поділля і передавася щоразу з народженням новим патріотам!
В другому стовпці - скатертиною із оксамиту
терен юрій відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00