Якби туман вмів вимовлять слова,
Він заволав би, мабуть, що є духу:
«Я цілу ніч кохану цілував
І, мабуть, вперше цвіркунів не слухав!».
Ми там, під небом, вище за усіх
У пристрасті, як в маренні, кружляли
До ранку… А тоді, у всій красі,
З коханою на землю тихо впали.
Зникали непомічені ніким,
Світанки шепотіли в травах «гірко»...
«Чи ти була така щаслива з ким?» -
Мовчить туман і дивиться на зірку.
"Мовчить туман і дивиться на зірку." - мовчить,бо слів нема- в мене така версія...він переповнений щастя! Вірш чудовий,близький по духу,і взагалі Ви люба,Журавко, своїми творами продовжуєте нам життя.але закінчення,останній рядок хоче більшої емоційності, як на мене? а так все суперово,дякую Вам за хвилини емоційного піднесення і хай Вам щастить! зі святом!
Журавка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за гарні слова на мою адресу! Натхнення вам і красивої осені!
яке задоволення читати Вас...чудова лірика і чутливе серце 
дякую!
